Люблю я Луцьк — мій Лучеськ — на світанні,
Коли весна — і дихати превільно.
Он кірхи хрест, а он костелу бані
Вітають всіх, киваючи прихильно.
А замок Любарта, цей древній богатир,
Уже в літах, та чутно в ньому силу.
Він дивиться залюблено на Стир —
На річку-подругу стареньку і змілілу.
І, мабуть, згадує ті дні, коли вона
Стрічала перша воїнство вороже,
І вірила, що замкова стіна
Все зло на світі зупинити може.
На вулицях каштанові свічки,
А липи кучері розчісують зелені,
Газонів малахітові стрічки
Врочисті, загадково небуденні.
Мій добрий Лучеську — мій Луцьку дорогий —
Небесний Садівник тебе кохає,
Так щиро любить — й одяг золотий
Тобі на плечі ніжно накидає.
Комментарий автора: Коли їхати по вулиці Ковельській у бік центру м. Луцька, то на мосту через Стир справа відкривається чудовий пейзаж з куполами храмів, потім відкривається зору башта замку Любарта. Трава. Дерева. В ранковому промінні все виглядає пречудово.І я розумію, що це руки мого Господа!
Василь Мартинюк,
Луцьк, Україна
Я народився 16 січня 1966 року в с. Карпилівка Сарненського району Рівненської області. Закінчив філологічний факультет Волинського державного університету ім. Лесі Українки. Учителював, працював літературним редактором журналу "Благовісник".
Автор збірки "Оновлення серця" (2004).
Одружений. З дружиною Марією виховуємо шестеро дітей.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Поэзия : Истинные ценности - Тамара Локшина В погоне, за так называемыми "Звёздами" Голливуда, (обязательно быть худыми, выглядеть как они, быть одетыми как они), мы забываем о том, что давно служим собственному телу..."Культ красоты" вытеснил из нашей жизни, радость, довольство и благодарность Богу за то, что Он создал нас такими, как мы есть. Мы учим этой истине наших детей, но часто не служим им примером. Может быть поэтому наши подростки впадают в депрессию, глядя на себя в зеркало... То, что мы говорим - одно, а то, что мы делаем - совсем другое.
